
Гімальдінова Зайда Валентинівна (16.12.1924, м. Гурзуф Кримської АСРР (нині АР Крим, тимчасово окупована територія) – 1994, Харків) – український бібліотекознавець, викладач Харківської державної академії культури (ХДАК), кандидат педагогічних наук.
Батьки родом з м. Бузулук Оренбурзької губернії. У 1922 р. через голод у Поволжі сім’я переїхали до Гурзуфа, а згодом до Ташкента. Батько помер у 1937 р. (можливо, репресований), мати – у 1944 р.
Після закінчення 7-ми класів перейшла в школу робітничої молоді, навчання в якій поєднувала з роботою ткалею на текстильному комбінаті. Після закінчення у 1942 р. в Ташкенті школи була призвана до лав армії. Учасник Другої світової війни, була механіком штурмового авіаполку.
Після демобілізації у 1946 р. залишилася працювати бухгалтером в одній з частин Прикарпатського військового округу в Чернівцях, де у 1947 р. поступила на ІІІ курс технікуму культосвітньої роботи. Навчання поєднувала з роботою на трикотажній фабриці. Після закінчення технікуму з відзнакою у 1948 р. отримала направлення до Харківського бібліотечного інституту (нині ХДАК) для продовження навчання за фахом. У 1952 р. отримала диплом про вищу освіту і була залишена в інституті викладачем кафедри бібліотекознавства.
У 1974 р. захистила дисертацію на тему «Становление и развитие сельских библиотек Украины (1917–1959 гг.)» у Московському державному інституті культури. Їй було присвоєно вчений ступінь кандидата педагогічних наук.
З 1979 р. З. В. Гімальдінова – доцент кафедри бібліотекознавства. У 1976 –1987 рр. обіймала посаду заступника декана бібліотечного факультету по роботі з іноземними студентами.
Її викладацька діяльність була повʼязана з навчальними курсами: «Бібліотекознавство. Загальний курс», «Історія бібліотечної справи в СРСР», «Історія зарубіжного бібліотекознавства». За її участі було підготовлено велику кількість висококваліфікованих фахівців бібліотечної галузі.
З. В. Гімальдінова – автор більш ніж 40 наукових та навчально-методичних праць. Коло її наукових інтересів: історія бібліотечної справи СРСР, України, соціалістичних держав. Особливо детально вивчала історію бібліотечної справи в Україні, зокрема сільських бібліотек. Також її цікавили методологічні та загальнотеоретичні проблеми бібліотекознавства.
У публікаціях останніх років науковиця зверталася до питань історії «білих плям» в бібліотечній справі. Серед них – репресовані бібліотекознавці, викривлена національна політика в бібліотечній галузі, «спецсховища» в бібліотеках. Вивчення цього напряму стало однією з перших спроб дати об’єктивну оцінку певним негативним явищам.
Померла у 1994 році.