Міхновський Микола Іванович (19(31). 03. 1873, с. Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії, нині Згурівського району Київської області – 03.05.1924, Київ) – громадсько-політичний діяч, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ ст., адвокат, публіцист, видавець. Очолював українську комісію Харківської громадської бібліотеки у 1906–1912 рр. Гласний Харківської міської думи (1910–1914).
Народився в сім’ї сільського священника. У 1895 р. закінчив юридичний факультет Університету Святого Володимира у Києві (нині Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка), після чого займався адвокатською практикою – спочатку в Києві, від 1899 р. до початку Першої світової війни у Харкові. Найчастіше захищав членів нелегальних українських партій і організацій, простих селян. Виступаючи в судах, прагнув вести процес українською мовою, за що неодноразово притягався до дисциплінарної відповідальності. Водночас брав активну участь в українському політичному русі. Під час навчання був членом молодіжної таємничої організації «Братство тарасівців»; відіграв провідну роль у розробленні її програми «Credo молодого українця», де визначено мету – створення нової національної ідеології та відновлення самостійної Української Соборної Держави. Наприкінці 1901 р. – на початку 1902 р. став співзасновником і одним із лідерів Української народної партії, що мала на меті боротьбу за незалежність України; написав «Десять заповідей УНП» і програму партії, у яких виклав основні засади й ідеологію українського націоналізму.
Значне місце в життєписі М. І. Міхновського, насамперед харківського періоду, посідає громадська та культурницька діяльність. Вагомим епізодом є ініціативна праця М. І. Міхновського на ниві Харківської громадської бібліотеки (ХГБ; нині Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка). У 1906 р. він очолив бібліотечну українську комісію, покликану керувати новоутвореним українським відділом – спеціалізованим підрозділом літератури українською мовою та іншомовних видань про Україну. Перебуваючи на цій посаді до 1912 р., він доклав багато зусиль для розвитку українознавчого напряму діяльності книгозбірні, насамперед – для поповнення її фонду українськомовними та українознавчими виданнями. Задля цього на загальних зборах членів ХГБ він відстоював питання фінансування надходжень до українського відділу, був співорганізатором вечорів і концертів, збори від яких призначалися на потреби відділу, вносив особисті пожертви. До роботи в комісії залучив багатьох однодумців, а також своїх племінників О. В. Міхновського (голова української комісії в 1913–1914 рр. ) та О. Я. Совачеву. У 1912–1913 звітному році залишив посаду голови, проте, до середини 1914 р. залишався у складі комісії. У 1911 р. М. І. Міхновський був у числі гласних Харківської міської думи, які ініціювали присвоєння українському відділу ХГБ імені Т. Г. Шевченка (з одноразовою виплатою 300 рублів і щорічною субсидією від міського самоврядування – 50 рублів). Під час його головування був укладений і виданий «Каталог книжок українською мовою Харківської громадської бібліотеки» (1912, укладач П. Г. Мокроус).
Усі культурні ініціативи М. І. Міхновського були спрямовані на поширення української ідеї, захист українського слова, вшанування пам’яті діячів української культури. Зокрема він читав лекції з української літератури та викладав українську мову членам Харківського товариства взаємодопомоги працюючих жінок (1905); пропонував видання збірника думок видатних учених і громадських діячів з приводу заборони української мови у школах (1909); відстоював оздоблення фасаду Харківського художнього училища в українському стилі (1911); входив до складу думської комісії зі спорудження пам’ятників українським діячам (1913); виніс на розгляд міської думи пропозицію про перейменування вул. Конторської (на якій мешкав сам) на вул. ім. М. Л. Кропивницького (1914); був співорганізатором і учасником кількох вечорів пам’яті Т. Г. Шевченка та М. В. Лисенка. Був засновником часописів «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), «Сніп» (1912). Співзасновник Українського літературно-художнього етнографічного товариства ім. Г. Квітки-Основ’яненка (1912–1917), Третього харківського товариства обопільного кредиту (1910–1917), Харківського товариства «Родина» (1907). Член Харківського юридичного товариства (1909–1914).
З початком Першої світової війни був мобілізований до армії. У роки Української революції став одним із лідерів Української демократичної хліборобської партії, співфундатором українського війська. Під час урядування гетьмана П. Скоропадського перебував в опозиції до влади. Після початку протигетьманського повстання 1918 р. виступав за примирення П. Скоропадського і Директорії Української Народної Республіки та утворення коаліційного кабінету при збереженні гетьманату. Спільно із хліборобами-демократами розробляв план усунення від влади Директорії УНР. У 1919 р. відійшов від політики, деякий час жив на Кубані, учителював, працював у кооперації. У 1924 р. повернувся до Києва, був заарештований ДПУ УСРР, після кількох днів допитів його відпустили на волю. Наступного дня після звільнення наклав на себе руки; обставини смерті остаточно не з’ясовані.
У радянський час ім’я М. І. Міхновського було викреслено з української історії та повернулося лише зі здобуттям Україною незалежності. Нині його діяльність харківського періоду, зокрема і в складі української комісії ХГБ, дедалі частіше згадується в історичних дослідженнях українського національного руху початку ХХ ст. З нагоди 150-річчя від дня народження видатного громадського діяча фахівцями відділу «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка створено віртуальний науково-просвітницький проєкт «Микола Міхновський і Харківська громадська бібліотека у світлі публікацій».
Додаткові матеріали
Микола Міхновський і Харківська громадська бібліотека у світлі публікацій