Рябченко Микола Дем’янович
Рябченко Микола Дем’янович (22.11.1921, м. Армавір, Краснодарський край, РРФСР – 12.2008, м. Харків, Україна).
Учений-бібліотекознавець, методист, педагог, талановитий керівник та організатор бібліотечної освіти на Харківщині. Більшу частину життя присвятив бібліотечній справі, працюючи на керівних посадах у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка (ХДНБ) та у Харківському державному інституті культури (ХДІК, нині – Харківська державна академія культури, ХДАК).
М. Д. Рябченко народився у родині службовців. Дружина Рябченко (Мегис) Ельза Олександрівна з червня 1946 р. навчалася у Харківському бібліотечному інституті, працювала бібліотекарем. Донька – Рябченко Ірина Миколаївна. Народилася 22.09.1947р. у м. Фрунзе Киргизської РСР (нині Бішкек, Киргизстан). Нині проживає у Харкові. За фахом – ілюстратор, педагог-репетитор по класу скрипки. У 2000–2008 рр. працювала за сумісництвом у ХДАК викладачем кафедри народних інструментів на факультеті музичного мистецтва.
М. Д. Рябченко навчався з 1929 р. по 1938 р. у середній школі м. Армавіра. Після переїзду сім’ї у 1938 р. до міста Фрунзе продовжив навчання у місцевій школі. У 1940 р. був призваний до лав Червоної Армії. Навчався у Ростовській школі зв’язку сержантського складу військ НКВС (Ростов-на-Дону, 1940, вересень – 1941, червень). Після закінчення школи зв’язку був залишений на посаді командира радіовідділу (м. Армавір – м. Коканд Узбекська РСР (нині Узбекистан), 1941, червень – 1942, жовтень). Під час Другої світової війни був помічником командира радіовзводу (1942, жовтень – 1943, червень), командиром радіовзводу (1943, червень – 1946, серпень). Двічі виконував урядові завдання. У серпні 1946 р. був переведений у 336 Будапештський ордена Олександра Невського полк МВС на посаду начальника радіостанції. У листопаді 1946 р. був демобілізований. Працював у радіоцентрі міста Фрунзе на посаді радіотехніка до травня 1948 р. Після звільнення переїхав до Харкова, влаштувався на роботу в «Союзтехрадіо» монтажником (1948, червень – 1949, лютий). З березня 1949 р. по серпень 1952 р. працював у Харківському гідрометбюро на посадах радіотехніка, начальника радіоапаратної, начальника радіостанції.
У 1949 р. вступив на заочне відділення Харківського державного бібліотечного інституту (ХДБІ) на факультет бібліографії. Склавши екстерном іспити за два курси, перейшов на стаціонарне відділення, продовжуючи працювати в Харківському гідрометбюро. Успішно закінчив ХДБІ у червні 1952 р. за спеціальністю «бібліограф».
Трудову діяльність Микола Дем’янович розпочав у ХДНБ з 1 вересня 1952 р. на посаді завідуючого книгосховищем. З 3 жовтня 1952 р. по 27 жовтня 1953 р. працював завідуючим філіалом бібліотеки для дітей та юнацтва. У 1953–1955 рр. виконував обов’язки головного бібліографа науково-бібліографічного відділу.
З 1 травня 1955 р. по 1 жовтня 1959 р. М. Д. Рябченко обіймав відповідальну посаду завідуючого кабінетом бібліотекознавства (КБ). У цей період постала потреба перебудови методичного обслуговування бібліотеки. Для поліпшення методичної допомоги за наказом Міністерства культури Української РСР № 477 від 19 квітня 1955 р. «Про надання допомоги обласним бібліотекам» найбільші наукові бібліотеки республіки було прикріплено до групи областей. Таким чином була розширена мережа масових бібліотек. ХДНБ зобов’язали надавати методичну допомогу низовій мережі Харківської, Ворошиловоградської, Дніпропетровської, Запорізької, Полтавської, Сталінської та Сумської областей. Штат КБ у середині 1950-х років складався з чотирьох працівників. Дирекція бібліотеки виділила для кабінету десять позаштатних методистів з інших відділів. Методична робота передбачала керівництво та регулярне відвідування обласних, районних, міських, профспілкових, сільських та колгоспних бібліотек, а також вивчення, узагальнення та розповсюдження найкращого досвіду, розробку та видання методичних та бібліографічних посібників, тематика яких тісно пов’язана з найважливішими політичними й господарськими завданнями країни; участь у роботі семінарів, виступи з лекціями та доповідями. Співробітники КБ проводили індивідуальну та групову консультаційну роботу, надавали письмові консультації бібліотекарям не тільки УРСР, але й інших республік СРСР. З 1956 р. у бібліотеці проводилися постійно діючі семінари працівників бібліотек Харкова. Фахівці КБ організовували конференції з обміну досвідом популяризації природничо-наукової та науково-атеїстичної літератури, міжреспубліканські конференції з пропаганди технічної літератури тощо. За матеріалами конференції видавалися збірники «Бібліотеки – активні пропагандисти атеїзму», «Технічну книгу в маси» та ін..
Завідуючий відділом брав участь у роботі нарад директорів і завідуючих методкабінетами в Міністерстві культури УРСР, рецензував та редагував роботи колег та студентів, публікував статті у журналах та газетах – «Библиотекарь» (1953), «Соціалістична культура» (1956). М. Д. Рябченко був укладачем та редактором вагомих видань ХДНБ, зокрема: «Опыт работы Государственной научной библиотеки им. В. Г. Короленко» (1955, 1957), «Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка …» (1957), коротких опублікованих звітів ХДНБ за 1956, 1957 рр. Надруковані в 1958–1959 рр. бюлетені «Основные показатели работы государственных городских библиотек» отримали загальне визнання не тільки бібліотекарів міста, але й інших міст республіки та країни.
М. Д. Рябченко був членом Вченої ради та Редакційної ради ХДНБ. Багато займався громадською та ідеологічною роботою, перебуваючи на посадах заступника секретаря парторганізації, секретаря парторганізації бібліотеки. У 1955 р. Микола Дем’янович – голова місцевого комітету профспілки ХДНБ. Працюючи в ХДНБ, з травня 1956 р. згідно з конкурсними виборами з 1 вересня 1959 р. займав у ХДІК посаду старшого викладача кафедри бібліотекознавства та бібліографії. З 9 вересня 1968 р. його призначено тимчасово виконуючим обов’язки завідуючого кафедрою бібліотекознавства, а з 24 травня 1969 р. було затверджено рішення Ради інституту про обрання старшого викладача М. Д. Рябченка завідуючим кафедрою бібліотекознавства. Цю посаду, не маючи наукового ступеня і вченого звання, він офіційно займав до 23 серпня 1974 р. Успішному кар’єрному злету молодого викладача сприяло поєднання теоретичних знань в галузі бібліотекознавства з досвідом практичної роботи в бібліотеці, технічна військова освіта, організаторський хист та якості характеру. Не менш важливим чинником стала підтримка корифея бібліотечної справи Н. Я. Фрідьєвої.
1969 р. у складі кафедри було 10 штатних викладачів, чотири викладачі з погодинною оплатою, завідуючий кабінетом та старший лаборант, який одночасно виконував роботу викладача-погодинника. Після реорганізації кафедр на початку 1970-х років з дев’яти викладачів кафедри бібліотекознавства лише один – С. І. Волкова – мала науковий ступінь кандидата педагогічних наук. Тому новий завідувач кафедри приділяв значну увагу підвищенню наукового цензу викладачів, залученню нових кадрів.
У цей період наукова робота кафедри полягала в підготовці та захисті кандидатських дисертацій викладачами Н. Я. Фрідьєвою, Р. Б. Гуревич, С. І. Волковою, Т. О. Скрипник, М. Д. Рябченком, З. В. Гімальдіновою, Є. М. Красножон. На кафедрі проводилися соціологічні дослідження «Молодь і книга», «Розвиток бібліотечної справи на Україні» (інша назва – «Історія бібліотечної справи в Україні»), «Книга в житті сучасного села». Матеріали науково-дослідної роботи публікувалися на сторінках фахових видань, висновки та результати доповідалися на конференціях. За підсумками 1973 р. на кращу організацію науково-дослідної роботи студентів на бібліотечному факультеті перше місце було присуджено кафедрі бібліотекознавства. В цей період виконання студентами практичних завдань було перенесене безпосередньо до бібліотек. На кафедрі багато уваги приділяли навчальній дисципліні та виховній роботі серед молоді. Важливою складовою успішної роботи кафедри стала технічна модернізація навчального процесу. Для студентів та викладачів у КБ кафедри були створені сприятливі умови.
Наукові інтереси М. Д. Рябченка під час роботи в ХДІК стосувалася методики керівництва читанням. У співавторстві з С. І. Волковою в 1975 р. було підготовлено і видано посібник «Руководство чтением», що виконував не лише освітню, але й наукову функцію. Навчальний курс «Керівництво читанням» постійно удосконалювався, використовувалися технічні засоби. У 1976 р. Микола Дем’янович запропонував у межах курсу проводити семінари для студентів з елементами проблемного навчання.
М. Д. Рябченко очолював методичну комісію бібліотечного факультету, неодноразово був членом Державної екзаменаційної комісії, працював куратором академічних груп, вів практичні та семінарські заняття, був науковим консультантом студентів, здійснював організацію та керівництво виробничою практикою студентів, надавав практичну допомогу бібліотечним працівникам в організації і проведенні семінарів, науково-практичних конференцій, курсів підвищення кваліфікації, виїжджав для читання лекцій до філіалів інституту і консультаційних пунктів у Києві та Львові.
М. Д. Рябченко неодноразово тимчасово займав у ХДІК такі відповідальні посади: помічник декана бібліотечного факультету, заступник декана заочного відділення. Микола Дем’янович був членом Міжвідомчої бібліотечної ради при Міністерстві культури УРСР, членом проблемних рад з теорії та історії бібліотечної справи СРСР (головна установа – Державна бібліотека СРСР імені В. І. Леніна) та «Бібліотечно-бібліографічні ресурси наукової інформації» (головна установа – Державна публічна бібліотека імені М. Є. Салтикова-Щедріна), створених за рішенням Міністерства культури СРСР.
З 1977 р. до офіційного виходу на пенсію (з 5 вересня 1984 р.) М. Д. Рябченко займав посаду декана другого в Радянському Союзі факультету підвищення кваліфікації викладачів спеціальних дисциплін культосвітніх училищ. У 1982 р. М. Д. Рябченко займав посаду заступника голови Ради зі стажування випускників. Після виходу на пенсію продовжував працювати у ХДІК як викладач з погодинною оплатою. У 1987 р. був призначений головою предметної комісії, відповідальної за навчальну практику.
М. Д. Рябченко брав активну участь у громадській та виховній роботі ХДІК – обирався секретарем і членом партійного бюро інституту і бібліотечного факультету, був членом Дзержинського районного Комітету Компартії України, членом Профспілки працівників культури УРСР, активним членом Товариства по розповсюдженню політичних і наукових знань УРСР «Знання». Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.» (1945); ювілейними медалями «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.» (1966), «Тридцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.» (1975), «50 років Збройних Сил СРСР» (1967), «За доблесну працю. На ознаменування 100-річчя з дня народження Володимир Ілліча Леніна» (1969), медалями Н. К. Крупської, «Ветеран праці» (1981).
За високу працьовитість, зразкове виконання службових обов’язків та активну участь у громадському житті М. Д. Рябченку оголошено 14 подяк у наказах, він нагороджувався Почесними грамотами Міністерства культури УРСР і Республіканського комітету профспілки працівників культури та ХДІК, пам’ятними подарунками, грошовими преміями, іменними годинниками (1971, 1981), у 1984 р. був занесений на Дошку пошани ХДІК.