Савва Володимир Іванович
Савва Володимир Іванович (14.02.1865, м. Кишинів – близько 26.02.1920, Харків) – український історик, викладач, громадський діяч. Професор Харківського університету. Статський радник (1900).
Народився у родині чиновника. Закінчив першу кишинівську гімназію (1884), потім історичне відділення Історико-філологічного інституту князя Безбородька в м. Ніжині (1888). По закінченні викладав історію в жіночій гімназії Оболенської в Харкові, з 1900 р. – також у Харківському інституті шляхетних панн. У 1892 р. склав магістерський іспит з російської історії. У 1902 р. захистив у Харкові магістерську дисертацію «Московские цари и византийские василевсы. К вопросу о влиянии Византии на образование идеи царской власти московских государей».
У 1895–1905 і 1909–1911 рр. – приват-доцент на кафедрі російської історії Харківського університету. У 1905–1909 рр. – професор Історико-філологічного інституту князя Безбородька. З 1912 по 1917 рр. виконував обов’язки екстраординарного професора на кафедрі російської історії Харківського університету. Викладав історію Московської держави на історико-філологічному факультеті, а також на курсах, організованих за сприяння науковців університету для робітників і ремісників Харкова (1900–1917) та курс «Русская история» у Харківському комерційному інституті.
Як професійний науковець В. І. Савва досліджував історію Московської держави і Російської імперії, а також Лівобережної та Слобідської України. Є автором близько 30 наукових праць.
Як багато сучасників-науковців Володимир Іванович, одночасно з науковою діяльністю, виконував значну громадську роботу. Однією з точок прикладання його творчих сил була Харківська громадська бібліотека (ХГБ). В. І. Савва брав участь у розширенні функцій ХГБ. Кандидат у члени Правління (з 15 грудня 1902 р.), член Правління (з грудня 1903 р.). У ХГБ Савва працював у відділі рукописів і автографів від часу його заснування, беручи участь у збиранні, описі та збереженні колекцій.
Спільно з А. П. Кадлубовським і В. Ю. Данилевичем В. І. Савва завідував архівом бібліотеки (1903 ). Окрім того, він увійшов до групи співробітників, на яку було покладено контакти з авторами, видавцями й установами стосовно безкоштовного надсилання книжок. Переглядав книги, що надсилалися книгарнями Дрейдера, Ситіна, «Новое время» та ін., складав списки книг для придбання. Також сприяв популяризації фонду в газеті «Харьковские губернские ведомости».
Після кількарічної перерви (історик працював у Ніжині), у грудні 1910 р. В. І. Савву знову обрали співробітником бібліотеки і кандидатом у члени Правління. До його обов’язків входило спостереження за поповненням каталогу. Професор В. І. Савва фігурує також у списках членів ХГБ другого десятиріччя ХХ ст.
Під час воєн і революцій вчений уникав активної політичної діяльності, однак зміни, що відбувалися, зокрема безглузде реформування університету, спонукали багатьох доти аполітичних науковців до співпраці з противниками більшовиків. В. І. Савва також брав деяку участь у заходах з підтримки Добровольчої армії.
Згідно з повідомленнями (без посилань) у деяких довідкових виданнях, більшовики розстріляли професора університету В. І. Савву. Проте джерел цієї інформації наразі не виявлено. Згідно з іншими публікаціями, В. І. Савва помер близко 26 лютого 1920 р.
В. І. Савва був членом Харківського історико-філологічного товариства (1890), Московського археологічного товариства (1906), Історичного товариства Нестора Літописця (1907), Історико-філологічного товариства при Інституті князя Безбородька в Ніжині (1907), учасником ХІІ (1902), ХІІІ (1905), ХV (1911) археологічних з’їздів. Як член університетського Історико-філологічного товариства В. І. Савва брав участь у роботі педагогічного відділу та лекційного комітету при ньому (1895), що проводив наукові читання для освітян. Кавалер російських орденів Святої Анни ІІ ступеня та Святого Станіслава ІІ ступеня.