Барвінський Віктор Олександрович (28.10(9.11).1885, с. Базаліївка Вовчанського повіту Харківської губернії, нині Чугуївського району Харківської обл. – близько 1940, Тайшетлаг, Іркутська обл., РФ) – український історик, архівознавець, фахівець бібліотечної справи.
Народився в сім’ї вчителя. 1904 р. закінчив Харківську гімназію № 2. Того ж року вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. 1908 р. під керівництвом професора Д. І. Багалія Барвінський написав дипломну роботу «Крестьяне в Левобережной Украйне XVII–XVIII вв.», яку було відзначено золотою медаллю.
Після закінчення університету в 1909 р. залишений стипендіатом на кафедрі російської історії для підготовки до професорського звання, займався науковою обробкою архівних матеріалів з питання охорони пам’ятників старовини в Гетьманщині, з фінансового управління в Малоросії. Одночасно викладав історію в середніх освітніх закладах Харкова.
У 1915–1918 рр. Барвінський працював помічником бібліотекаря Фундаментальної бібліотеки Харківського університету. У цей час книгозбірня налагоджувала книгообмін як із бібліотеками закордонними, так і Російської імперії, організовувала новий алфавітний каталог, займалася укладанням каталогу дублетних примірників для подальшого передання до студентського відділу бібліотеки та кабінетів, а з початком Першої світової війни – до лазаретів та шпиталів. У вирішенні цих питань був задіяний весь штат бібліотеки.
З 1917 р. поєднував службу в бібліотеці з роботою в архівних установах.
У 1919–1924 рр. Барвінський працював на посаді приват-доцента історико-філологічного факультету Харківського університету та установ, створених унаслідок реорганізації університету: з 1920 р. – Академії теоретичних знань; з 1921 р. – професора факультету політичної освіти Харківського інституту народної освіти ім. О. О. Потебні (ХІНО). Читав курси: історія України, історія господарства та побуту України, історія соціальних рухів.
Водночас з 1919 р. очолював архівно-бібліотечну секцію Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМІС), створеного у Харкові; у 1921–1922 рр. був членом архівної секції Харківського губернського комітету охорони пам’ятників мистецтва та старовини (голова секції – Д. І. Багалій). Також у 1921–1925 рр. завідував відділом архівознавства архівної секції ВУКОПМІСу і Центрального архівного управління (ЦАУ) УСРР, з 1924 до 1927 р. очолював відділ архівознавства ЦАУ. Був також завідувачем відділу історії Лівобережної України Харківського центрального історичного архіву.
У 1922 р. Барвінський став дійсним членом Науково-дослідної кафедри історії України при ХІНО, засновником і керівником якої був Д. І. Багалій (з 1926 р.– кафедра історії української культури, 1930 р. – Інститут історії української культури ім. академіка Д. І. Багалія). У 1923–1926 рр. Барвінський керував історичною секцією кафедри, працював в інституті до його ліквідації 1934 р.
Одночасно за сумісництвом у 1922–1929 рр. працював старшим помічником бібліотекаря Центральної науково-навчальної бібліотеки (ЦННБ, колишня бібліотека Харківського університету, яка після ліквідації університетів стала підпорядкуватися науковому комітету Головного управління професіональної освіти Наркомосвіти).
У 1927–1929 рр. ЦННБ видала 3 каталоги наукової періодики, яку отримували бібліотеки міста. Ймовірно, підготовка цих бібліографічних праць вимагала участі кваліфікованих працівників, у т. ч. й В. О. Барвінського.
З 1929 р. учений вже не міг поєднувати викладацьку, архівознавчу та бібліотечну роботу, бо того ж року очолив Центральний історичний архів у м. Харкові (з 1932 р. – Центральний архів стародавніх актів), де незабаром перейшов на посаду старшого наукового співробітника архіву.
Барвінський розробив проєкт видання республіканського архівознавчого журналу «Архівна справа», став членом його редколегії. Разом з колегами брав участь в організації курсів з архівознавства (з 1923 р.), читав на них лекції.
Як історик-архівіст, Віктор Олександрович займався вивченням історії селянства і козацтва Лівобережної України ХVII–ХVIII ст. Він написав чимало книг та статей історико-етнографічного та історіографічного характеру, праць з питань архівної справи, зокрема «Очерки из истории общественного быта Старой Малороссии», «До історії закріпощення селянства в Лівобічній Україні», «Из истории казачества Левобережной Украины», «Исторический очерк Харьковской губернии», «Дмитро Іванович Багалій як історик Слобідської України», «Всеукраїнський центральний архів стародавніх актів у Харкові: історія та короткий огляд фондів», підручник «Архівознавство» та ін.
На початку 1930-х рр. в умовах політизації радянського суспільства архівознавчі досягнення старих кадрів архівістів зазнали огульної критики. На ІІ Всеукраїнському з’їзді архівних працівників (1931 р.) було осуджено архівну роботу низки вчених, у т. ч. В. О. Барвінського, які, начебто, прикриваючись так званим «об’єктивним документалізмом», просувають у формі публікації історичних документів буржуазну історичну концепцію. Барвінський та інші співробітники науково-дослідної кафедри історії української культури були звільнені зі своїх посад.
Після відновлення в 1933 р. Харківського університету вчений був прийнятий на роботу позаштатним професором.
Проте влітку 1937 р. його було заарештовано, а 26 серпня 1937 р. за сфальсифікованим звинуваченням у контрреволюційній діяльності засуджено особливою трійкою НКВС по Харківській області до 10 років ув’язнення. У лютому 1940 р. почався перегляд справи, оскільки були зроблені висновки, що доказів недостатньо. Справу пропонувалося припинити, а засудженого звільнити, однак з’ясувалося, що він уже помер. 30 грудня 1940 р. справу було закрито через смерть ученого.
За нез’ясованих обставин В. О. Барвінський загинув у Тайшетському виправно-трудовому таборі ГУЛАГу (Іркутська область, РРФСР), дата смерті його невідома. Як правило, причинами смерті в таборах були виснаження від каторжних робіт, голод, побиття наглядачами чи ув’язненими.
8 травня 1959 р. постановою Президії Харківського обласного суду В. О. Барвінський був реабілітований.