Каганов Ісак Якович (12 (24). 10. 1898, Лубни, нині Полтавська область – 23.02.1981, Харків) – український учений-книгознавець, бібліотекознавець, бібліограф, літературознавець, педагог, бібліофіл. Кандидат філологічних наук (1944), доцент (1944). Визначний представник Харківської бібліотечної науково-освітньої школи.
Походив з інтелігентної єврейської родини, батько – службовець, управитель млина. 1917 р. І. Я. Каганов зі срібною медаллю закінчив міську гімназію і вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. З 1918 р. навчався на літературному факультеті у Харківському університеті (тоді – Академія теоретичних знань), а після закінчення був аспірантом при кафедрі історії європейської культури (1921–1924, науковий керівник – академік О. І. Білецький).
Від 1921 р. І. Я. Каганов працював технічним та літературним редактором у видавництвах – Держвидаві України, Державному медичному видавництві УСРР та редакціях журналів, займався перекладацькою діяльністю. Спільно з Е. С. Паперною підготував російський переклад «Поетики» видатного німецького філософа і психолога Р. Мюллера-Фрейєнфельса (Харків, 1923, за редакцією О. І. Білецького).
За сумісництвом викладав у вищих навчальних закладах Харкова, будучи доцентом кафедри книгорозповсюдження Кооперативного інституту (1925–1933 рр.), доцентом університетської кафедри книгознавства (тоді – кафедра Харківського інституту народної освіти (ХІНО, пізніше ХІПО, ВУІКО; 1927–1934 ). Читав курси з історії і техніки оформлення книги у Поліграфічному інституті (1930–1933), а також на курсах з підвищення кваліфікації редакторів у Києві (1934–1939).
З 1939 р. – старший викладач кафедри зарубіжної літератури, з 1940 р. – заступник декана і секретар Ради філологічного факультету Харківського державного університету.
Під час німецько-фашистської окупації Харкова перебував в евакуації, працюючи в Об’єднаному українському університеті у Кзил-Орді (1941–1943). З 1943 р., після повернення до звільненого Харкова, викладав на бібліотечному факультеті Харківського педагогічного інституту. 1944 р. у Харківському державному університеті захистив дисертацію за темою «Роман І. Еренбурга “Падіння Парижа”. Досвід тематико-композиційного аналізу» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук; того ж року отримав наукове звання доцента. З 1944 р. працював доцентом ХДУ, за сумісництвом – у Харківському педагогічному інституті та Харківському театральному інституті. У період антисемітської державної кампанії «боротьби з космополітизмом» І. Я. Каганова було звільнено з університету; з лютого 1949 р. до 1955 р. не вийшло жодної його публікації.
Разом з тим, саме з 1949 р., науково-творча і педагогічна діяльність І. Я. Каганова пов’язана з Харківським бібліотечним інститутом (з 1964 р. Харківський державний інститут культури, нині Харківська державна академія культури), де він працював доцентом кафедр бібліотекознавства (1949–1968) та книгознавства (1968–1970), читав лекційні курси «Історія книги», «Історія зарубіжної літератури» та ін. Протягом багатьох років був науковим консультантом ХДНБ ім. В. Г. Короленка (поза штатом), зокрема ним було розроблено схему розділу з історії книги систематичного каталогу, здійснено атрибуцію фондових примірників українських стародруків.
І. Я. Каганов є автором піонерської монографії «Українська книга кінця XVI–XVII століть: нариси з історії книги» (Харків, 1959), що і понині не втратила наукового значення і має високий рівень цитування у сучасному книгознавчому обігу; численних наукових публікацій з питань книгознавства (історії та теорії книги, мистецтва книги), видавничої справи, книжкової торгівлі, бібліотекознавства, літературознавства, теорії та історії художнього перекладу, театрознавства, культурології (опубліковані у збірниках «Бібліотекознавство і бібліографія», «Книга. Исследования и материалы» та «Альманах библиофила», журналах «Наука и жизнь», «Советская библиография», «В мире книг» та ін.).
І. Я. Каганов досліджував історію української книги та книговидання XVI–XІХ ст., книжкової, зокрема бібліофільської культури, коло читання українців різних епох. Ученим схарактеризовані провідні українські видавництва та друкарні, періодичні та продовжувані видання, зокрема з книгознавства, бібліотекознавства та видавничої справи («Бібліологічні вісті», «Радянський книгар» та ін.); виявлено особливості таких різновидів українських стародруків, як-от: світські, зокрема довідкові та навчальні видання. Вчений розробляв питання текстології та мовних ознак вітчизняних стародруків (зокрема ознак книжної української мови), книжкової архітектоніки у цілому й окремих елементів стародрукованої книги, техніки книгодрукування, особливостей друкарського шрифту та його історичних трансформацій (на матеріалі кирилиці), специфіки книжкової ілюстрації, малої книжкової графіки – оздоблення, екслібрисів.
Серед основних наукових досягнень І. Я. Каганова – класифікація гравюри у стародруках, перша ґрунтовна розвідка з історії пересувних (мандрівних) друкарень в Україні, теоретична розробка напрямків досліджень «вивчення читача як проблема книгознавства» та «особиста бібліотека», класифікація книжкових знаків, введення до наукового обігу відомостей про рукописний каталог бібліотеки Харківського колегіуму 1769 р., цінних матеріалів про українських культурних діячів XVIII ст. – мандрівників і письменників Василя Григоровича-Барського та Якова Марковича, історика, письменника, перекладача та бібліофіла Григорія Полетики. Вчений дослідив особисті читацькі та бібліофільські переваги Тараса Шевченка і Лесі Українки.
І. Я. Каганов підготував до друку монографію «Український радянський екслібрис» (не опублікована). Виступав як рецензент нових видань з книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства та літературознавства, з 1924 р., а також як літературний критик, з 1923 р. Багато років співробітничав з редакціями українських – переважно харківських – журналів і газет (науково-популярні нариси з історії вітчизняної та зарубіжної літератури, рецензії на нові книжки тощо).
Як педагог і лектор, І. Я. Каганов зробив вагомий внесок у роботу з формування та виховання висококваліфікованих вітчизняних фахівців – книгознавців, бібліотекознавців, бібліографознавців, бібліотекарів та бібліографів. «Майстерність І. Я. Каганова як лектора втілювалася в притаманному тільки йому стилі викладу думок. Як інтелектуал він був унікальною людиною, живою енциклопедією. Свої знання і життєвий досвід Ісаак Якович передавав студентам в легкій, дуже цікавій, захоплюючій манері. Його лекції були глибоко науковими і в той же час доступними, зрозумілими» (І. В. Зборовець). І. Я. Каганов був науковим керівником студентських дипломних робіт з історії та мистецтва книги.
Протягом багатьох років І. Я. Каганов мав науково-творчі контакти з провідними вченими – книгознавцями, літературознавцями, мистецтвознавцями, бібліографами, серед яких – І. Я. Айзеншток, Й. О. Баренбаум, О. І. Білецький, П. О. Білецький, П. М. Берков, Я. Д. Ісаєвич, І. М. Кауфман, Є. І. Кацпржак, І. І. Корнєйчик, О. Г. Ласунський, Ф. П. Максименко, Є. Л. Немировський, С. О. Петров, П. Д. Почтовик, О. О. Сидоров, М. М. Сикорський.
І. Я. Каганов – засновник і перший голова Харківського клубу любителів книги (з 1963 р., у координації з товариством «Знання», у початковий період – при ХДНБ ім. В. Г. Короленка), під його головуванням було проведено понад сто засідань. Цей клуб вважається «…першим насправді бібліофільським радянським об’єднанням» (П. Н. Берков). За допомогою І. Я. Каганова подібні клуби було організовано у Дніпропетровську (тепер Дніпро) та Херсоні, а в Харкові ним також був заснований Клуб екслібристів. «Бібліофільське оточення Ісаака Яковича складали кращі представники харківської інтелігенції. Високий культурний рівень харківських книголюбів відзначали й гості з інших міст. <…> Фактично вчений створив трибуну не тільки для місцевих, але й для всесоюзних книголюбів» (І. В. Зборовець). Харківський клуб любителів книги підтримував постійні зв’язки з бібліофілами Києва, Львова та інших міст України, Москви і Ленінграда (нині Санкт-Петербург), Воронежа, Красноярська, Тамбова, Ульяновська.
Свою першу особисту бібліотеку І. Я. Каганов втратив у роки Другої світової війни (залишив в окупованому Харкові, її доля невідома). У складі його книжкового зібрання, яке формувалося з середини 1940-х років, була колекційна частина (палеотип, інші стародруки, мініатюрні книжки тощо) і «робоча», безпосередньо пов’язана з науково-дослідною та педагогічною діяльністю власника.
1983 р. у ХДНБ ім. В. Г. Короленка було створено особовий архівний фонд І. Я. Каганова, до складу якого ввійшли рукописи кандидатської дисертації, книгознавчих, бібліотекознавчих та літературознавчих досліджень, розвідок з історії мистецтва книги, українського бібліофільства; курси лекцій та окремі лекції з історії книги, українського друку та преси; листування, біобібліографічні матеріали, фотодокументи, відгуки та рецензії на праці І. Я. Каганова, примірники книжок та авторефератів дисертацій, відбитки статей з дарчими написами авторів І. Я. Каганову, інші матеріали.
У жовтні 1998 р. у Харківській державній академії культури відбулася наукова конференція, присвячена 100-річчю від дня народження І. Я. Каганова, в академії та ХДНБ ім. В. Г. Короленка було організовано ювілейні експозиції друкованих та архівних матеріалів.
