Скрипник Тетяна Олексіївна (19.01.1923, м. Лисянка Черкаської обл.–20.01.2002, Харків) ‒ український бібліотекознавець, книгознавець, викладач Харківської державної академії культури (ХДАК), кандидат історичних наук.
Народилася у селянській родині. Після закінчення місцевої середньої школи у 1940 р. вступила до Харківського планово-економічного інституту. Введення плати за навчання змусило залишити інститут (батьки-колгоспники не мали змоги оплатити навчання). Вступила на курси піонервожатих та вчителів фізкультури у м. Черкаси.
У 1941 р. з початком війни на території СРСР разом із родичами евакуювалася на Урал у м. Березняки (неподалік від Солікамська, поблизу Полярного кола). Працювала у воєнізованій охороні азотно-тукового комбінату. Згодом сімʼя переїхала до Сибіру (Кузбас) у м. Осинники (нині Кемеровська обл.), де Тетяна Олексіївна навчалася на рахівника і працювала чорноробом на шахті.
У червні 1943 р. була призвана до лав Червоної армії. Після закінчення у 1944 р. Ярославського інтендантського училища у званні молодшого лейтенанта направлена на посаду начальника спецчастини штабу тилу військ 1-го Білоруського фронту.
Після демобілізації у 1946 р. поступила на ІІІ курс бібліотечного відділення Теребовлянського технікуму культпрацівників (Тернопільська обл.). У 1947 р. закінчила заклад з відзнакою і в числі 5% випускників була направлена на навчання до Харківського державного бібліотечного інституту (ХДБІ). Одночасно поступила на заочне відділення історичного факультету Харківського державного університету. Поєднувати навчання у двох закладах вищої освіти було дуже важко, тому довелося відмовитися від навчання в університеті. Та згодом свою педагогічну і наукову діяльність вона повʼязала саме з історією.
У 1951 р., отримавши диплом з відзнакою, була залишена викладачем кафедри бібліотекознавства ХДБІ. Розробляла і викладала навчальні курси: «Історія книги», «Історія української книги» (в якому особлива увага приділялася відновленню правдивої історії книговидавничої справи України), «Основи книгознавства».
У сфері її наукових інтересів були історія видавничої справи та поліграфії, історія преси. Численні публікації з цих проблем з’являються в «Учених записках» ХДБІ, згодом науково-методичному збірнику «Бібліотекознавство і бібліографія», Українському історичному журналі, тижневику «Друг читача».
Багато статей науковиці опубліковано також в союзних виданнях: «Книга. Исследования и материалы», «Книжная торговля. Исследования и материалы», «Книговедение. Энциклопедический словарь». Творчі пошуки Т. О. Скрипник завершилися захистом кандидатської дисертації, присвяченої історії книговидавничої справи в Україні у 1917–1920 рр.
У 1969 р. на засіданні вченої ради Харківського державного університету ім. О. М. Горького (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) Т. О. Скрипник отримала ступінь кандидата історичних наук. Того ж року вона очолила кафедру книгознавства, яка була щойно створена при Харківському державному інституті культури (ХДІК, нині ХДАК). Протягом 1969–1975 рр. була організатором і керівником кафедри: формувала викладацький склад, створювала програми курсів, готувала навчально-методичну документацію. З 1976 р. – доцент кафедри бібліографознавства та книгознавства.
Паралельно з дослідженням книгознавчих проблем Т. О. Скрипник розробляла й бібліотекознавчі теми. Редагувала навчальний посібник «История библиотечного дела на Украине (1917–1932 гг.)», була автором одного з розділів. Посібник отримав схвальні оцінки бібліотечної спільноти України, Радянського Союзу та зарубіжжя.
З доповідями книгознавчого напряму виступала на союзних і республіканських конференціях, сесії ІФЛА в Софії.
Була членом Ради з координації науково-дослідної роботи в галузі бібліотекознавства, бібліографії та історії книги при Міністерстві культури УРСР, працювала у проблемній комісії при ЦНБ АН УРСР (нині Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського), редколегії міжвідомчого науково-методичного збірника «Бібліотекознавство і бібліографія», була керівником науково-дослідної роботи студентів інституту, підтримувала професійні звʼязки з викладачами Карлова університету в Празі.
Нагороджена орденами і медалями за участь у Другій світовій війні та успіхи в роботі.
Пішла з життя у 2002 році.