Тараманов Дмитро Дмитрович (28.04(11.05) 1912, с. Малоянисоль Маріупольського повіту Катеринославської губернії; нині Маріупольський р-н Донецької обл. — 1988) — український бібліограф, бібліографознавець, науковець, кандидат історичних наук, доцент, заступник директора з наукової роботи Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка у 1944–1953 рр., завідувач кафедри бібліографії (1956–1978) Харківського державного інституту культури (ХДІК, нині Харківська державна академія культури, ХДАК), представник Харківської бібліографознавчої школи.
Народився в родині надазовських греків. Протягом 1928–1930 рр. навчався в Маріупольському фабрично-заводському училищі. У 1932 р. закінчив Бердянське педагогічне училище. У 1932–1934 рр. працював учителем у Маріупольській дитячій колонії ім. Ф. Дзержинського.
У вересні 1934 р. вступив на факультет бібліотекознавства Українського бібліотечного інституту в Харкові (нині Харківська державна академія культури), який закінчив з відзнакою у 1938 р. У 1941 р. завершив навчання в аспірантурі Московського державного бібліотечного інституту за спеціальністю «Бібліографія». У 1941 р. також читав лекції в Маріупольському міському комітеті КП(б)У. Упродовж жовтня 1941 до червня 1942 р. вчителював у Яманхолинській середній школі (нині с. Махамбет, Казахстан).
Під час Другої світової війни був командиром стрілецької роти і батальйону, одержав кілька поранень. Мав державні нагороди: ордени Червоного Прапора, Червоної Зірки, Олександра Невського та шість медалей.
У 1944–1953 рр. обіймав посаду заступника директора з наукової роботи Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка (ХДНБ). Водночас з 1950 р. працював на кафедрі бібліографії ХДБІ, протягом 1956–1978 рр. був її завідувачем. 1 жовтня 1953 р. перейшов на педагогічну роботу до Харківського державного бібліотечного інституту (ХДБІ, згодом ХДІК). У 1978–1985 рр. обіймав посаду доцента кафедри галузевого бібліографознавства ХДІК.
Кандидат історичних наук. У 1968 р. захистив дисертацію в Харківському державному університеті (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) за темою «Велика Жовтнева соціалістична революція в Україні на сторінках історичних журналів 1920-х років». Наступного року йому присвоєно вчене звання доцента.
Дмитро Тараманов — автор понад 20 публікацій, серед яких — 8 підручників і навчально-методичних посібників, друковані курси лекцій, 5 наукових статей, 4 тези доповідей на наукових та науково-практичних конференціях, 2 енциклопедичні статті та рецензія. Серед найважливіших науково-теоретичних напрацювань Дмитра Тараманова – навчальний посібник «Українська радянська бібліографія» (1980). До його створення долучилися також знані науковці Харківської бібліографознавчої школи, зокрема І. О. Вовченко, О. П. Довгопола, Н. Ф. Королевич та ін. Дмитро Дмитрович був одним із перших в українському бібліографознавстві, хто розробляв теоретичні основи бібліографічного пошуку, класифікацію видів бібліографії та питання, пов’язані з рекомендаційною бібліографією.
У 1950–1960 рр. науковець входив до складу редакційних колегій збірників наукових статей, що видавалися на базі ХДБІ під різними назвами: «Труды», «Ученые записки», «Учені записки», «Наукові записки». Як і багато інших відомих українських бібліографознавців, Д. Д. Тараманов відіграв важливу роль у формуванні ключових теоретичних основ бібліографознавства, а також у становленні його організаційно-методичного та теоретичного напрямів, що заклало основи для подальшого розвитку цієї науки.
Дмитро Тараманов помер у 1988 році. Точна дата та місце смерті невідомі.
Родина:
Дружина — Богдан Кароліна Петрівна — викладачка кафедри дитячої літератури ХДІКу, фахівчиня у галузі дитячого читання й методики роботи дитячих бібліотек.
Донька — Тараманова Кароліна Дмитрівна — фахівчиня в галузі бібліографії. Працювала головним бібліографом інформаційно-бібліографічного відділу та головним бібліотекарем відділу науково-дослідної роботи ХДНБ ім. В. Г. Короленка.
Мав також сина Сергія та доньку Наталію.