Поняття «методична діяльність» з’явилося в радянському бібліотекознавстві і походить від терміна «метод» – шлях досягнення будь-якої мети; «методична діяльність» – це діяльність з виявлення і впровадження найбільш ефективних методів бібліотечної роботи, розробка і вдосконалення методики.
Методична діяльність бібліотек Харківщини – невід’ємна складова методичної діяльності бібліотек України – зазнавала формування, трансформування, змістовних і організаційних змін у різні історичні періоди. Зародженням методичної служби вважається період кінця ХІХ – початку ХХ ст.: проводилися перші бібліотечні з’їзди, організовувалися прототипи методичних відділів (відділ бібліотекознавства при Харківській громадській бібліотеці у 1903 р.), видавалися перші методичні посібники, утворювалися бібліотечні об’єднання.
Після 1917 р. відбувався стрімкий розвиток бібліотечних мереж, спостерігався приплив до бібліотек великих мас читачів, зростала роль читання у суспільстві. Ці процеси вимагали законодавчого регулювання, унормування управління. Зростання кількості бібліотечних закладів сприяло появі великої кількості бібліотечних працівників, які не мали фахової освіти (її в країні не існувало). Професійне середовище вимагало самоорганізації, фахової комунікації. Ці передумови сприяли остаточному оформленню методичної діяльності.
У бібліотеках методична робота будувалася за аналогією системи освіти. Зв’язок педагогіки з методичною діяльністю означився у 1920-х роках, коли головна увага була зосереджена на перетворенні бібліотек на центри політичного виховання трудящих. Навчальна функція методичної роботи усвідомлювалася як першочергова. Методисти або як їх тоді називали «бібпрацівники інструкторського типу» повинні були виконувати функцію адміністраторів-організаторів і бібліотечних педагогів.
Певну роль на початкових етапах формування системи методичної служби як на теренах України, так і на Харківщині відіграла бібліотечна громадськість. З ініціативи громадськості при губернських, повітових і міських центральних бібліотеках створювалися методичні об’єднання (бібліотечні ради, бібліотечні секції) за участю працівників політосвітніх, профспілкових, дитячих, шкільних, наукових, військових та інших бібліотек.
У Харкові було створене загальноміське бібліотечне об’єднання, до якого входили бібліотеки політосвіти, а на правах окремої секції – наукові бібліотеки. Об’єднання виконувало функції обміну досвідом між бібліотеками, спільного опрацювання методів роботи у бібліотеках, підтримки професійних потреб (підвищення кваліфікації, нормування та оплата праці). При Харківській центральній науково-навчальній бібліотеці почав працювати перший семінар з підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, керівником якого був К. І. Рубинський.
У 1925 р. сформувалося об’єднання бібліотекарів дитячих бібліотек м. Харкова у складі представників дитячих відділів районних бібліотек і Центрального клубу юних ленінців. Об’єднання здійснювало координацію комплектування фондів дитячої літератури, планування роботи, «перепідготовку» бібліотекарів. Методична спрямованість бібліотечних об’єднань була закріплена в «Інструкції про роботу бібліотечних об’єднань», прийнятій Головполітосвітою СРСР у 1927 р.
Однією із форм організації методичної допомоги бібліотекам з 1923 – 1924 рр. були методичні кабінети або бібліотечні кабінети при центральних бібліотеках. Їх створення передбачалося «Інструкцією про кабінети та куточки бібліотекаря» Наркомату освіти (НКО) УСРР. Методкабінет був створений при Харківській центральній бібліотеці юного читача і виконував такі функції: збір та вивчення досвіду бібліотечної роботи, розробка методики бібліотечної роботи, укладання програм для підготовки і перепідготовки бібліотекарів дитячих бібліотек, лекційна та консультаційна робота. До кінця 1920-х років більшість бібліотечних об’єднань або перестала існувати, або перетворилася на одну з форм методичного керівництва бібліотеками – інструктивно-методичні наради. Цю реорганізацію методичних об’єднань у 1936 р. узаконив НКО СРСР в інструкції «О районных инструктивно-методических совещаниях библиотечных работников». В інструкції зазначалась необхідність організації методичної допомоги бібліотекарям масових бібліотек, насамперед сільським, шляхом регулярного проведення інструктивно-методичних нарад, що мали вирішувати такі питання: надання допомоги бібліотекарям у підвищенні політичного, загальноосвітнього та професійного рівнів; вивчення і популяризація досвіду роботи бібліотек.
Зростала роль центральних бібліотек у методичній діяльності. Основним напрямком методичної діяльності була допомога бібліотекам у реалізації лозунгу «ліквідація безграмотності», в організації масового читання, орієнтації бібліотек на політичне виховання читачів, керівництво читанням. Зростаюча роль читання вимагала методичного супроводу. Цією роботою зайнялись центральні бібліотеки. Методична діяльність поступово набувала партійно-державного характеру і стала предметом турботи НКО СРСР та УСРР.
У Кодексі законів про народну освіту УСРР (1922 р.) зазначалося, що центральні бібліотеки (у губернських і повітових містах) повинні проводити методичну роботу, поширювати кращий досвід бібліотечної роботи, допомагати сільським бібліотекам. У 1924 р. НКО СРСР затвердив «Положение о центральных губернских и уездных библиотеках», згідно з яким ці бібліотеки стали першою ланкою у системі методичного керівництва масовими бібліотеками.
У Харкові роль центральної бібліотеки на початку 1920-х років виконувала Харківська громадська бібліотека. У 1920 р. при ній створено консультаційний відділ, який надавав методичну допомогу бібліотекам з різних напрямків бібліотечної роботи: організації бібліотек, комплектування фондів, розстановки літератури, масової і культурної роботи, бібліографування та методики складання бібліографічних посібників тощо. Методистами бібліотеки формувалася, осмислювалася і використовувалася система форм і методів роботи: відвідування бібліотек, вивчення і узагальнення досвіду, обговорення проблем бібліотечної роботи на нарадах, шефство над сільськими бібліотеками (наприклад, над бібліотекою Малої Данилівки), консультування у районних, клубних бібліотеках.
Проблематика методичних заходів відповідала потребам часу: організація диспутів, клубна робота бібліотек, укладання предметного каталогу тощо. Методична діяльність Харківської громадської бібліотеки виходила за межі губернського міста, допомога надавалася також бібліотекам Харківської губернії, бібліотекам губернських міст України. До Чернігівської центральної окружної бібліотеки надсилалися «інструктивні листи» з питань проведення Жовтневих свят, Центральної районної бібліотеки Олександрії (Кременчуччина) – з питань списання літератури, до Криворізької бібліотеки – з техніки та методики розумової праці. Допомога надавалася не тільки губернським бібліотекам, але й книгозбірням інших відомств. Так, бібліотеці науково-дослідної станції Союзвугілля методична допомога надавалася з питань створення каталогів.
Харківська громадська бібліотека робила перші кроки у пошуку форм і методів організації підвищення кваліфікації бібліотечних працівників. Особливий внесок у навчання бібліотекарів зробив харківський бібліотекознавець Б. О. Борович, очоливши цю роботу. Він проводив заняття на курсах та семінарах просвітницьких установ, був організатором інших навчальних заходів, у т. ч. постійно діючих. Цю діяльність він розпочав у 1919 – 1920 рр. читанням циклу лекцій з бібліотечної справи на курсах військових бібліотекарів.
У 1924 – 1925 рр. Б. О. Борович проводив семінари з питань організації та методики предметного каталогу на бібліотечних курсах Всеукраїнської спілки гірничих робітників та на курсах залізничних бібліотекарів, семінари для бібліотекарів Одеської області, Харківського округу, профспілкових бібліотек Ленінграда. У 1927 р. при бібліотеці почав постійно функціонувати семінар для кваліфікованих бібліотекарів. Цього року для перепідготовки бібліотекарів невеликих масових і дитячих бібліотек у Харкові працювали семінари при міських бібліотеках.
У 1930-х роках діяльність Б. О. Боровича була визнана антимарксистською і класово шкідливою, на початку 1932 р. він був репресований. Консультаційний відділ бібліотеки був ліквідований. На його базі створений науково-методичний, який змінював свої назви і далі.
У 1932 р. відбулися зміни адміністративно-територіального устрою країни: утворення областей і районів. Відповідно будувалася мережа бібліотек в УСРР. Згідно з наказом НКО УСРР № 208 від 01.12.1933 р. «Про утворення державних обласних бібліотек» з 01.01.1934 р. в усіх областях утворені державні обласні бібліотеки. У Харкові функції обласного методичного центру з 1934 р. по 1951 р. виконувала Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка (колишня Харківська громадська бібліотека). У 1934 р. Бібліотечним управлінням НКО СРСР розроблено «Положення про державні обласні бібліотеки», згідно з яким «…обласні бібліотеки мали своїм завданням здійснювати інструктивно-методичну допомогу масовим бібліотекам області шляхом вивчення, узагальнення і популяризації кращого досвіду роботи, допомагати бібліотекарям у підвищенні кваліфікації». Обласні бібліотеки в системі методичного керівництва зайняли провідне місце.
Загальні контури системи методичного забезпечення визначились у 1934 р.: методичними центрами для бібліотек області стали обласні бібліотеки, для бібліотек району – районні. Збільшувалась роль і значення районних бібліотек у методичній діяльності. Після переходу до районної системи управління робота районних бібліотек набрала особливої ваги. Комісія НКО УСРР запропонувала у 1932 р. організувати районні бібліотеки з міцними пересувними фондами у всіх районах. Методичне керівництво бібліотечною роботою у районі мав здійснювати інспектор комуністичної освіти через районну бібліотеку як методичний центр бібліотечної роботи в районі.
На Харківщині мережа районних бібліотек зростала: у Куп’янську у 1919 р. на базі земської бібліотеки була утворена районна бібліотека, у 1920 р. Зміївська бібліотека стала районною, Валківська районна бібліотека відкрита у 1923 р., Борівська – у 1925 р., Богодухівська – у 1928 р., Барвінківська – у 1932 р., Зачепилівська – у 1935р. У «Положенні про районову бібліотеку», затвердженому у 1933 р. НКО УСРР було зазначено, що районова бібліотека – це державне районне книгосховище і методична база районного відділу народної освіти.
У Наказі НКО УСРР «Про бібліотечну роботу на селі» № 1080 від 20.11.1935 р. було запропоновано для покращення допомоги сільським бібліотекам забезпечити кожну районну бібліотеку не менш ніж двома бібліотечними працівниками. Деякі районні бібліотеки, наприклад Лозівська районна бібліотека Харківської області, виділяла кваліфікованих фахівців, які відвідували сільські бібліотеки і на місці надавали методичну допомогу.
У цей період трансформувалася проблематика методичної діяльності. Якщо у 1920-х роках переважали політико-просвітницькі теми, націлені на організацію масового читання, то в 1930-х роках методична робота районних бібліотек поглибилася й охопила всі напрямки роботи сільських бібліотек. Почали використовуватися різноманітні форми методичної роботи: консультації, відвідування бібліотек, семінари, методичні наради і практикуми для сільських бібліотекарів. Так, Лозівська районна бібліотека Харківської області у 1940 р. організувала п’ятиденний і триденний семінари для бібліотекарів сільських і колгоспних бібліотек, одноденні інструктивно-методичні наради та кущові наради бібліотекарів і бібліотечного активу.
У 1930-х роках методична діяльність бібліотек зазнавала впливу держави і використовувалася як знаряддя політичної лінії комуністичної партії і радянського уряду. Постановою ЦВК СРСР 1934 р. «О библиотечном деле в Союзе ССР» був закладений командно-адміністративний характер методичної діяльності. У народних комісаріатах освіти союзних і автономних республік були створені бібліотечні управління, при краєвих і обласних відділах народної освіти – бібліотечні сектори. У цих структурах було встановлено посаду бібліотечного інспектора, на якого покладено практичне керівництво державною бібліотечною мережею і державний контроль за діяльністю всіх бібліотек, незалежно від відомчої підпорядкованості.
У Харкові при обласному відділі народної освіти був створений бібліотечний сектор, який контролював методичну діяльність бібліотек області. Для підвищення кваліфікації методистів обласний відділ народної освіти організовував семінарські заняття, на яких розглядалися питання інструктажу бібліотек з підготовки планів, звітів тощо.
Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка (ХДНБ) виконувала функції методичного центру Харківської області. Проводилися обстеження бібліотек з метою надання методичної допомоги з різних напрямків роботи. Активізувалася робота з узагальнення та розповсюдження передового бібліотечного досвіду: був описаний і запропонований для використання досвід бібліотеки Харківського електромеханічного заводу, Сумської міської бібліотеки з питань самоосвіти, досвід проведення літературних днів у бібліотеках Миргородщини.
У центрі уваги методистів ХДНБ перебувала робота сільських бібліотек: розроблений і надісланий сільським бібліотекам «Лист до бібліотек про участь у конкурсі щодо постановки бібліотечної справи на селі», «Програма семінару по підготовці книгонош». Методичні центри консультували з питань методики проведення бібліотечних заходів. У ХДНБ підготовлені і надіслані бібліотекам матеріали («Методика проведення читацьких конференцій у колгоспах», «Методика проведення бібліотечних екскурсій», «Методика роботи з книгою і газетою під час збиральної, хлібозаготовчої компанії та обробки технічних культур») та ін.
Статус Харкова як столиці Радянської України сприяв появі перших українських бібліотечних журналів саме у цьому місті. Проблеми методичної діяльності бібліотек обговорювалися в таких журналах: «Путь к коммунизму» – орган Головполітосвіти УСРР (видавався у 1921 р., у 1924 р. змінив назву на «Шлях до комунізму», у 1925 р. на його базі створено журнали «Селянський будинок» та «Робочий клуб»), «Культработник» (виходив з 1927 р., у 1928 р. перейменований на «Культробітник»), «Бібліотекар у соціялістичному будівництві» ( видавався з 1931р., у 1932 р. виходив під назвою «Бібліотека у соціялістичному будівництві», у 1933 – 1934 рр. – «Бібліотека у соціалістичному будівництві»).
Методична діяльність обговорювалася і в журналах книгознавчого та бібліографічного спрямування («Голос друку», «Книга», «Нова книга», «За масову комуністичну освіту»), які також видавалися у Харкові.
У воєнні роки Харківщина була окупована, інформація про методичну діяльність бібліотек в цей період відсутня.
Післявоєнний період увійшов в історію під знаком відродження бібліотечної справи. У цей час посилився ідеологічний тиск на бібліотеки. Роботу бібліотек пронизував принцип партійності, особливо це стосувалося керівництва читанням, пропаганди літератури. У 1940 – 1950-х роках відроджувався і розвивався провідний напрямок діяльності методичних центрів Харківщини – підвищення кваліфікації бібліотечних працівників. У ХДНБ проводилися обласні, міські кущові семінари, заняття з окремими групами бібліотекарів (початківцями), практикуми. Наприкінці 1940-х років методичний кабінет бібліотеки спільно з Харківським міським відділом культосвітньої роботи та Обкомом профспілки підготували і провели дві міські конференції працівників масових бібліотек з питань обміну досвідом, з пропаганди виконання післявоєнного плану відбудови та розвитку народного господарства, упорядкування книжкових фондів, підсумків республіканської наради з обміну досвідом з пропаганди соціально-економічної літератури. За матеріалами конференцій був підготовлений бюлетень «Досвід роботи бібліотек Харківщини».
На початку 1950-х років пожвавилася видавнича діяльність ХДНБ як методичного центру. Підготовлені видання на допомогу методистам: «У великій дружбі з книгою»; «Жить – значит служить Родине» (досвід проведення шкільних, районних і загальноміських конференцій у Харківській області).
Чільне місце в організації методичної діяльності посідала робота з упорядкування бібліотечної мережі. На 1.01.1951 р. у Харківській області існувало 36 міських, 18 районних, 94 сільських, 885 колгоспних бібліотек. Проводилась робота з упорядкування мережі колгоспних бібліотек. Протягом 1946 – 1950 рр. працівники ХДНБ відвідали 345 бібліотек міста й області. Кращими були визнані Вовчанська, Богодухівська, Балакліївська, Зміївська бібліотеки.
У 1951 р. згідно з рішенням Виконавчого комітету Харківської обласної Ради депутатів трудящих розпочала діяльність Харківська обласна бібліотека для дорослих. У вересні 1958 р. згідно з положенням про організацію методично-бібліографічних відділів при обласних бібліотеках був організований методично-бібліографічний відділ. З цього часу бібліотека стала методичним центром для масових бібліотек області.
У 1960-х роках одним із головних напрямків роботи методичних центрів Харківщини були питання упорядкування бібліотечної мережі в сільській місцевості. Результатом була передислокація та об’єднання бібліотек: 90 колгоспних бібліотек перетворено на сільські бібліотеки, відкрито додатково 44 сільські бібліотеки, у 1142 населених пунктах Харківської області налагоджено роботу філіалів, пунктів видачі та пересувок.
Іншим напрямком методичної допомоги бібліотекам Харківщини було запровадження науково-обґрунтованої системи комплектування книжкових фондів. Цьому питанню були присвячені семінар і науково-практична конференція, проведені Харківською обласною бібліотекою спільно з Харківським державним інститутом культури (ХДІК, нині Харківська державна академія культури) і ХДНБ. Стан каталогів районних бібліотек також був у центрі уваги методистів, створювалися бригади з перевірки каталогів, проводилися тижневі практикуми сільських бібліотекарів при обласній та районних бібліотеках. Районні бібліотеки проводили групові практикуми на базі сільських бібліотек. Найкраще ця робота проводилася в Дергачівському районі на базі сільської бібліотеки Малої Данилівки, досвід якої був узагальнений і запроваджений у практику бібліотек усіх районів області.
Методичну діяльність ХДНБ у 1960-х роках визначили постанова Колегії Міністерства культури УРСР від 1964 р. «Про роботу наукових бібліотек і визначення напрямів їх діяльності на допомогу бібліотекам республіки», «Положення про організацію науково-методичної, бібліографічної роботи наукових бібліотек на допомогу бібліотекам республіки» (1964). Згідно з цими документами ХДНБ здійснювала методичне забезпечення бібліотек республіки з питань організації пропаганди технічної літератури і надавала методичну допомогу з усіх напрямів бібліотечної роботи бібліотекам Східного регіону України.
Основним завданням методичної допомоги бібліотекам своєї зони у ХДНБ було вивчення, узагальнення і впровадження передового досвіду бібліотечної роботи. Склалася певна система поширення передового досвіду: два рази на рік готувалися матеріали для збірника «Робота бібліотек України», розповсюджувався інформаційний лист «У бібліотеках республіки. Впроваджуйте у себе». Обласні бібліотеки отримували методичну допомогу від ХДНБ: виїзди до бібліотек, фронтальні перевірки. У 1964 р. за результатами перевірок на колегії Міністерства культури УРСР слухалося питання про стан бібліотечного обслуговування населення м. Харкова і Харківської області.
У цей час у штатах обласних бібліотек з’явилася посада головного бібліотекаря з координації роботи бібліотек всіх систем і відомств. Проблема єдиної системи методичного керівництва вирішувалася шляхом координації та кооперування роботи методичних центрів незалежно від відомчої підпорядкованості. Практичною формою координації та кооперації стали зведені плани роботи бібліотек. Харківська обласна бібліотека стала міжвідомчим координаційним центром для бібліотек області, при ній були створені міжвідомчі комісії з координації основних напрямків діяльності бібліотек. Харківська обласна бібліотека для дорослих почала координувати методичну діяльність з Харківською обласною бібліотекою для дітей і Харківською обласною бібліотекою для юнацтва: створена об’єднана науково-методична рада трьох бібліотек.
Характерною рисою того часу було створення мережі «бібліотек відмінної роботи», Харківська обласна бібліотека проводила планомірну роботу за цим напрямком, наприклад, організувавши конкурс для бібліотек області на звання «Бібліотека відмінної роботи». Увага держави приділялася покращенню методичної діяльності районних бібліотек. У районних бібліотеках України вводилися в штат посади методиста. У Харківській обласній бібліотеці у 1967 р. був організований огляд-конкурс на кращу методичну діяльність у бібліотеках області. З цією метою у районних бібліотеках Харківської області оформлялись методичні кабінети і методичні кутки. З 25 районних бібліотек Харківщини методичні кабінети мали 14, методичні кутки – 11 бібліотек. В них збирались матеріали на допомогу сільському бібліотекарю: посібники з бібліотечної справи, бібліотечні плакати, плани книжкових виставок, протоколи читацьких конференцій, звіти і плани сільських бібліотек та ін. Для наочного висвітлення важливих питань бібліотечної справи районні бібліотеки обладнували відповідні стенди, плакати, карти-схеми, альбоми тощо. Ці матеріали використовувалися для консультацій, при підготовці і проведенні щомісячних семінарів. У 1968 р. ХДНБ спільно з Харківською державною обласною бібліотекою підготували «Поради на допомогу оформленню методичного кабінету районної бібліотеки», в яких представлений досвід бібліотеки Балакліївського району.
Методичні центри Харківщини на той час займалися виявленням, аналізом та впровадженням передового бібліотечного досвіду. Кожного року проводилися заняття обласної школи передового досвіду на базі районних бібліотек – Богодухівської, Балакліївської, Лозівської, Вовчанської. Первомайської, Сахновщинської. Досвід бібліотек Харківської області з цього напрямку став поштовхом для проведення в 1968 р. у ХДНБ зонального семінару методистів районних бібліотек Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Полтавської, Сумської та Харківської областей.
У 1970-х роках методисти Харківщини нарощували професійний потенціал, зробили методичну роботу ефективною, якісною і масштабною. Основним об’єктом методичної діяльності стала бібліотечна централізація та робота бібліотек у нових умовах. У ХДНБ були підготовлені методичні рекомендації: «Підвищення ефективності інформаційної роботи ЦБС на допомогу виробництву», «Формування фондів технічної літератури ЦБ» тощо. Харківська обласна бібліотека проводила для бібліотекарів області семінари, семінари-практикуми, наради з оволодіння принципами та методами централізації бібліотечної діяльності. Активно використовувалися відвідування бібліотек (комплексні та тематичні). У 1976 р. працівники Харківської обласної бібліотеки здійснили 260 виїздів до бібліотек області.
Вся методична робота того періоду була пов’язана з пропагандою рішень комуністичної партії (КПРС) і радянського уряду. На обласних, міжрайонних семінарах обговорювалася методика пропаганди, організовувалися виставки наочних засобів пропаганди, до господарських та політичних компаній видавалися методичні рекомендації тощо.
У цей період була остаточно сформована ефективна система підвищення кваліфікації бібліотечних працівників області (семінари, практикуми, школи передового досвіду, науково-практичні конференції). Домінуючою функцією методичних центрів стала аналітична. Бібліотеки-методичні центри Харківщини здійснювали аналіз планів, звітів бібліотек області. Результати доводилися до бібліотек на нарадах, семінарах.
Наприкінці 1970 – на початку 1980-х років досягла свого піку централізація управління методичною діяльністю країни, області. Зміцнилася вертикаль, в якій команди на адресу бібліотек послідовно спускалися з державного на регіональний рівень (обласний, міський, районний). З одного боку, це сприяло ефективному функціонуванню бібліотечної системи, але відсутність зворотного зв’язку (знизу вверх) стримувала подальший розвиток методичної діяльності. Надання ідеологічно вивірених рекомендацій, методичний диктат, відсутність альтернативних методик, недооцінка творчих можливостей бібліотекарів прирікала їх на трафаретні дії. Бібліотечна робота ставала повсюдно одноманітною.
1980-ті роки можна назвати інерційним періодом у розвитку методичної діяльності як країни в цілому, так і Харківщини. Вона здійснювалася у межах традиційних організаційних форм, традиційної тематики: удосконалення діяльності ЦБС, бібліотечне обслуговування читачів різних категорій, наукова організація праці у бібліотеках, робота бібліотек з патріотичного виховання. Траплялися теми, витримані у колишній тональності: керівництво читанням літератури про життя і діяльність класиків марксизму-ленінізму, з’їздів КПРС.
На сторінках фахової бібліотечної преси дискутувалася необхідність методичної служби, її трансформація, звільнення від ідеологічного навантаження, окреслювалися шляхи подальшого розвитку. У другій половині 1980-х років з’являлися спроби поновити проблематику методичної діяльності, адаптувати її до ринкового середовища, що почало формуватися, а саме: платні послуги, фандрейзинг у бібліотеках, бібліотека у ринкових умовах. Активізувалася діяльність бібліотек з краєзнавства і методична діяльність спрямовувалася на висвітлення питань відродження та розвитку української культури. У системі підвищення кваліфікації почали використовуватися інтерактивні форми: дискусії, ділові та рольові ігри.
Водночас зменшувалися фінансові можливості методичних центрів Харківщини для відвідування бібліотек і надання їм безпосередньої методичної допомоги: в кінці 1970-х років таких виїздів було понад 200 на рік, у 1989 р. – тільки 54.
Формувалася потреба у консолідації бібліотечної спільноти. Методистами ХДНБ, ХОУНБ (Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки), викладачами ХДІК та бібліотечною громадськістю Харкова ініціювалося відродження професійних бібліотечних об’єднань. У березні 1990 р. була створена регіональна професійна організація бібліотекарів – Харківське бібліотечне товариство (ХБТ).
Закінчився радянський період у бібліотечній справі України. Методична діяльність зіграла виняткову роль у створенні та розвитку бібліотечної системи держави, у формуванні професіоналізму бібліотечних працівників. І, незважаючи на те, що методична робота в радянські часи була складовою жорсткої ієрархічної, занадто централізованої системи управління бібліотечною справою, вона виступала як каталізатор розвитку бібліотечної справи, головний інструмент професійної комунікації бібліотечних працівників.
Наступний період довів, що методичній діяльності вдалося у нових умовах не тільки зберегтись, але забезпечити відповідне реагування на глобальні виклики часу.