Романовський Валерій Станіславович [26.06.1976, Харків – 16.01.2023, Харків] – історик, культуролог, пам’яткознавець, документознавець, архівознавець, музеєзнавець, бібліотекар, етнограф, краєзнавець, викладач вищої школи. Кандидат історичних наук (2008). Дійсний член Харківського історико-філологічного товариства. Учасник російсько-української війни (2014–2015; 2022).
Навчався в школі (тепер – ліцей) № 6 м. Харкова з українською та англійською мовами викладання предметів, отримав середню спеціальну освіту в Харківському педагогічному училищі (тепер – коледж). Закінчив з відзнакою Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди за спеціальністю «Українська мова і література та історія» (1998), там же продовжив навчання в аспірантурі на кафедрі історії України (1998–2001).
У 2007 р. в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна захистив дисертацію за темою «Розвиток пам’яткознавства на Харківщині у XIX – на початку ХХ століття» за спеціальністю 07.00.01 – історія України (науковий керівник – доктор історичних наук, професор В. Білоцерківський).
Протягом семи років викладав у середній школі. У 2003–2005 рр. завідував експозиційним відділом Харківського приватного музею міської садиби; у 2006–2007 рр. – відділом Зводу пам’яток ОКЗ «Харківський науково-методичний центр культурної спадщини». У 2007–2022 рр. (з перервами, пов’язаними з перебуванням у лавах ЗСУ) викладав історію української та світової культури у Харківській державній академії культури (ХДАК), старший викладач, доцент кафедри культурології.
У 2020–2022 рр. за сумісництвом працював бібліотекарем 1-ї категорії науково-дослідного відділу документознавства, колекцій рідкісних видань і рукописів Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка (ХДНБ).
За кілька днів до початку рашистської навали В. Романовський висловив бажання повністю зосередитися на роботі у ХДНБ. Він досліджував та формував архівні фонди діячів української культури (зокрема, описав автографічні матеріали до особового фонду видатного мистецтвознавця П. М. Жолтовського та сформував новий особовий фонд – відомої краєзнавиці К. В. Хорцевої), склав корпус електронних варіантів наявних архівних описів (серед них – опис особового фонду видатного поета Ігоря Муратова та Меморіального фонду ХДНБ, що акумулює матеріали з історії бібліотеки). Є автором статті про історика і співробітника Харківської громадської бібліотеки (нині – ХДНБ) Володимира Савву, що опублікована у «Бібліотечній енциклопедії Харківщини». Серед його дослідницьких здобутків останніх років – праці з історії української середньої та вищої освіти початку ХХ ст. Про його найвищий професійний рівень як архівознавця і документознавця свідчить праця «Рукопис статуту товариства «Музей Слобожанщини» (Харків, осінь 1917 року)», надрукована у збірнику 26-х Сумцовських читань (2020). Вчений планував дослідити й опублікувати варіанти народних пісень у записах XIX ст. і унікальні свідоцтва про Голодомор, що зберігаються у фондах ХДНБ.
В. Романовський здобув визнання як дослідник і захисник вітчизняної культури, її духовних і матеріальних скарбів, є автором низки статей з пам’яткоохоронних питань, численних наукових публікацій, присвячених невідомим та маловідомим сторінкам культурної історії Харкова, Слобожанщини, статей і коментарів до історичних документальних пам’яток України, пам’яток друку, пам’яток української історіографії, художньої літератури та мемуаристики (зокрема, творів Я. Щоголева, П. Жолтовського, Ю. Шевельова) у наукових виданнях. Наукова спадщина В. Романовського становить понад 70 опублікованих праць.
Спортсмен, на професійному рівні займався боротьбою, входив до складу Всеукраїнської федерації японського сьотокан карате.
У 2014 р. добровольцем пішов у Збройні Сили України, брав участь в АТО на Луганщині (2014–2015). Згодом став членом Громадської спілки «Координаційна рада громадських організацій ветеранів АТО».
25 лютого 2022 р. В. Романовський зі стін ХДНБ знову добровільно пішов на фронт, вступивши до лав Сил територіальної оборони. Вважав, що це також його робота – захищати рідну Україну, свою малу батьківщину – Харківщину. Воював у званні старшого солдата як старший стрілець-кулеметник з позивним «Козак».
Однак і на фронті, у польових умовах, В. Романовський залишався науковцем-дослідником. Безпосередньо в окопі, навколо якого вже з’явилося чимало воронок, у коротких перервах між боями підготував доповідь «Хатні обереги українського села на Чугуївщині в зоні зіткнення Сил оборони України з москалями (2022 р.)», з якою дистанційно виступив 17 червня 2022 р. на науково-практичній конференції «Традиційна культура в умовах глобалізації: виклики війни». Це був останній виступ ученого.
Наприкінці серпня 2022 р. у бою на куп’янському напрямі В. Романовський отримав тяжкі поранення. Майже п’ять місяців тривала наполеглива боротьба лікарів за його життя, однак, поранення виявилися несумісними із життям.
В. Романовський був похований з військовими почестями на Алеї Героїв 18-го кладовища Харкова 20 січня 2023 р.
За сумлінну викладацьку роботу в ХДАК, професіоналізм, здобутки у науці, патріотичному вихованні студентської молоді вчений удостоєний подяки Харківської обласної ради. Нагороджений військовими відзнаками – орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), медалями «За участь в АТО», «За оборону м. Щастя» та ін.
Ім’ям Валерія Романовського у 2024 р. названа вулиця у м. Харкові.
